—. ƒ. ћаксименко
ѕсихолог≥¤ ≥ педагог≥ка
1.1. ѕредмет психолог≥њ та њњ завданн¤
ѕсихолог≥¤ Ч одна з наук про людину. ќб'Їктом њњ вивченн¤ Ї найскладн≥ша сфера життЇд≥¤льност≥ людини Ч псих≥ка. —кладн≥сть псих≥ки ¤к ¤вища зумовлена тим, що вона Ї вищим продуктом б≥олог≥чного та сусп≥льного розвитку живих ≥стот. —кладним Ї ≥ функц≥ональний б≥к псих≥ки. ¬она Ї засобом ор≥Їнтуванн¤ орган≥зму в навколишньому св≥т≥ й регул¤тором повед≥нки в динам≥чних умовах середовища. ѕсих≥чна активн≥сть людини спр¤мовуЇтьс¤ на р≥зн≥ об'Їкти. «адовольн¤ючи своњ матер≥альн≥ (орган≥чн≥) та духовн≥ потреби ¤к необх≥дну умову житт¤, людина шукаЇ й одержуЇ з навколишнього природного та соц≥ального середовища необх≥дн≥ дл¤ цього джерела, здобуваЇ знанн¤, плануЇ своњ д≥њ, визначаЇ засоби й шл¤хи њх зд≥йсненн¤, напружуЇ сили, щоб дос¤гти поставленоњ мети, переживаЇ усп≥хи та невдач≥. ”се це становить псих≥чну д≥¤льн≥сть людини, ¤ку вивчаЇ наука психолог≥¤.
ѕредметом психолог≥њ Ї законом≥рност≥ розвитку ≥ про¤в≥в псих≥чних ¤вищ та њх механ≥зми.
“ерм≥н Ђпсихолог≥¤ї походить в≥д грецьк. psyhй - душа ≥ lygos - слово, тобто вченн¤, що означаЇ Ђнаука про душуї. ѕсих≥чне житт¤ людини складне й маЇ багато форм ви¤вленн¤. ѕсих≥чн≥ ¤вища Ч це своЇр≥дн≥ суб'Їктивн≥ переживанн¤, суб'Їктивн≥ образи в≥дображуваних у св≥домост≥ ¤вищ реальноњ д≥йсност≥, це внутр≥шн≥й св≥т людини в ус≥й його повнот≥ й р≥зноман≥тност≥. ѕсих≥чне житт¤ людини охоплюЇ њњ п≥знавальну д≥¤льн≥сть Ч в≥дчутт¤, сприйманн¤, пам'¤ть, мисленн¤, у¤ву, емоц≥йно-вольову Ч р≥зноман≥тн≥ почутт¤, переживанн¤, а також про¤ви вол≥ Ч вольов≥ ¤кост≥. ¬ажливим аспектом псих≥чного житт¤ Ї спонуки до активност≥ Ч потреби, ≥нтереси, переконанн¤, ≥деали тощо. ќсобливу групу псих≥чних ¤вищ становл¤ть ≥ндив≥дуально-психолог≥чн≥ властивост≥ особистост≥ Ч зд≥бност≥, темперамент, характер та њњ псих≥чн≥ стани Ч п≥днесен≥сть, пригн≥чен≥сть, схвильован≥сть, байдуж≥сть та ≥н.
як форма в≥дображенн¤ д≥йсност≥ високоорган≥зованою матер≥Їю Ч нервовою системою, мозком Ч псих≥ка характеризуЇтьс¤ низкою особливостей.
ѕо-перше, псих≥чне в≥дображенн¤ маЇ активний характеру пов'¤зане з пошуком та добором способ≥в д≥й, що в≥дпов≥дають умовам середовища.
ѕо-друге, псих≥чне в≥дображенн¤ маЇ випереджальний характер, забезпечуЇ функц≥ю передбаченн¤ в д≥¤льност≥ та повед≥нц≥.
ѕо-третЇ, кожний псих≥чний акт Ї результатом д≥њ об'Їктивного через суб'Їктивне, через людську ≥ндив≥дуальн≥сть, що накладаЇ в≥дбиток своЇр≥дност≥ на њњ псих≥чне житт¤.
ѕо-четверте, у процес≥ активноњ д≥¤льност≥ псих≥ка пост≥йно вдосконалюЇтьс¤ й розвиваЇтьс¤.
«нанн¤ псих≥ки, природи псих≥чних ¤вищ та њх законом≥рностей маЇ вин¤тково важливе значенн¤ в житт≥ та д≥¤льност≥ людини дл¤ керуванн¤ псих≥чним розвитком ≥ д≥¤льн≥стю особистост≥.
1.2. –ефлекторна природа псих≥ки
¬≥дображувальна д≥¤льн≥сть людини засадово зумовлена рефлекторною д≥¤льн≥стю мозку. ‘ундатором вченн¤ про рефлекторну природу псих≥ки Ї видатний рос≥йський ф≥з≥олог ≤. —Їченов (1829-1905). ” своњх прац¤х в≥н зазначав, що джерелом псих≥чних акт≥в ¤к в≥дображуваноњ д≥¤льност≥ Ї зовн≥шн≥ подразники, що д≥ють на орган≥зм. ÷¤ д≥¤льн≥сть виникаЇ у процес≥ взаЇмод≥њ ≥ндив≥да з оточенн¤м, що зд≥йснюЇтьс¤ завд¤ки рефлекторн≥й д≥¤льност≥ мозку. ” своњй в≥дом≥й прац≥ Ђ–ефлекси головного мозкуї (1863) ≤. —Їченов писав, що Ђвс≥ акти св≥домого ≥ несв≥домого житт¤ за способом походженн¤ Ї рефлексиї, що без зовн≥шнього чуттЇвого подразненн¤ псих≥чна д≥¤льн≥сть неможлива.
¬ченн¤ ≤. —еченова про рефлекторну природу псих≥ки розвинув ≤. ѕавлов (1849-1936) у своЇму вченн≥ про вищу нервову д≥¤льн≥сть.
“еор≥¤ рефлекторноњ д≥¤льност≥ спираЇтьс¤ на три основн≥ принципи наукового досл≥дженн¤:
Х детерм≥н≥зму, тобто поштовху, причини будь-¤коњ д≥њ, њњ ефекту;
Х анал≥зу та синтезу, тобто розкладанн¤ ц≥лого на частини ≥ пот≥м складанн¤ нового ц≥лого з елемент≥в;
Х структурност≥ та пристосуванн¤ динам≥ки до структури.
«асадовим стосовно вченн¤ ≤. ѕавлова про вищу нервову д≥¤льн≥сть Ї матер≥ал≥стичне розум≥нн¤ Їдност≥ орган≥зму та середовища. ¬ орган≥зм≥ Ђвсе ≥з зовн≥шнього св≥туї, Ч зазначаЇ ≤. ѕавлов. «в'¤зок орган≥зму з його середовищем зд≥йснюЇ нервова система. ¬она Ї системою в≥дносин, зв'¤зк≥в. ѕовед≥нка орган≥зму визначаЇтьс¤ тими умовами, середовищем, у ¤кому живе й д≥Ї жива ≥стота.
” своњх досл≥дженн¤х ≤. ѕавлов дов≥в, що велик≥ п≥вкул≥ головного мозку в≥д≥грають пров≥дну роль у життЇд≥¤льност≥ всього орган≥зму. ора великих п≥вкуль головного мозку, забезпечуючи потреби орган≥зму, разом з найближчими до кори п≥дк≥рковими нервовими центрами зд≥йснюЇ складну анал≥тико-синтетичну д≥¤льн≥сть. ” н≥й утворюютьс¤ найскладн≥ш≥ тимчасов≥ нервов≥ зв'¤зки, за допомогою ¤ких регулюютьс¤ в≥дносини м≥ж орган≥змом та зовн≥шн≥м середовищем, а також д≥¤льн≥сть самого орган≥зму. ÷ю д≥¤льн≥сть великих п≥вкуль головного мозку ≤. ѕавлов ≥ називаЇ вищою нервовою д≥¤льн≥стю.
ѕовед≥нка живого орган≥зму Ї певною системою реакц≥й або рефлекс≥в на подразники зовн≥шнього ≥ внутр≥шнього середовищ.
–ефлекс Ч це реакц≥¤ орган≥зму на подразненн¤, ¤ка зд≥йснюЇтьс¤ за допомогою нервовоњ системи. –ефлекторна д≥¤льн≥сть Ч основна форма д≥¤льност≥ нервовоњ системи.
–озр≥зн¤ють два види рефлекс≥в: безумовн≥, з ¤кими народжуЇтьс¤ жива ≥стота, та умовн≥, ¤к≥ виробл¤ютьс¤ у нењ упродовж житт¤.
Ѕезумовн≥ рефлекси виробилис¤, закр≥пилис¤ у процес≥ тривалого пер≥оду б≥олог≥чного розвитку живих ≥стот. ¬они потр≥бн≥ тварин≥ з перших дн≥в њњ житт¤ дл¤ забезпеченн¤ свого ≥снуванн¤. Ѕезумовн≥ рефлекси забезпечують орган≥змов≥ пошук поживи, уникненн¤ шк≥дливих вплив≥в тощо.
Ѕезумовн≥ рефлекси спричинен≥ безумовними подразненн¤ми, тобто такими, ¤к≥, д≥ючи на в≥дпов≥дн≥ рецептори: смаковий, дотиковий та ≥нш≥, викликають в≥дпов≥дн≥ реакц≥њ орган≥зму. Ѕезумовн≥ рефлекси не зникають ≥ весь час д≥ють при нормальному стан≥ орган≥зму. —кладна система безумовних рефлекс≥в становить д≥¤льн≥сть, ¤ку називають ≥нстинктивною.
Ѕезумовн≥ рефлекси не можуть задовольнити потреб вищих орган≥зм≥в, що живуть у складних умовах. ¬они могли б забезпечити потреби орган≥зму лише при абсолютн≥й пост≥йност≥ зовн≥шнього середовища. јле оск≥льки зовн≥шнЇ середовище повс¤кчас зм≥нюЇтьс¤, то пристосуванн¤ до нього за допомогою одних лише безумовних рефлекс≥в неможливе. Ќеобх≥дно доповнити њх тимчасовими зв'¤зками, ¤к≥ утворюютьс¤ у тварин та людини у процес≥ житт¤.
ќсновним принципом роботи великих п≥вкуль головного мозку, ¤к дов≥в ≤. ѕавлов, Ї утворенн¤ тимчасових нервових звТ¤зк≥в, або умовних рефлекс≥в. ¬иконуючи досл≥дженн¤, в≥н пом≥тив, що за певних умов у тварин виникають рефлекси ≥ за в≥дсутност≥ безумовних подразник≥в (наприклад, ≥нод≥ слина у собаки починаЇ вид≥л¤тис¤ при по¤в≥ людини, ¤ка його годуЇ, хоча в цей момент њж≥ собац≥ не дають). –ефлекси в цьому раз≥ виникають п≥д впливом подразник≥в, ¤к≥ ≤. ѕавлов назвав умовними. ¬≥н показав, що коли на тварину одночасно д≥ють два подразники: один Ч безумовний, наприклад њжа, ≥ другий Ч умовний, ¤кий сам по соб≥ не викликаЇ рефлексу, наприклад дзв≥нок, то у головному мозку виникають два збудженн¤ Ч в≥д њж≥ ≥ в≥д дзв≥нка. „ерез те що вони д≥ють одночасно, м≥ж збудженими нервовими центрами утворюЇтьс¤ замиканн¤, тобто встановлюЇтьс¤ нервовий зв'¤зок. ”насл≥док цього зв'¤зку умовний подразник ѕочинаЇ викликати рефлекторну реакц≥ю, ¤к ≥ безумовний.
«≥ зм≥ною умов житт¤ зм≥нюютьс¤ рефлекси. ¬они зникають, тобто гальмуютьс¤, ¤кщо умовний подразник не п≥дкр≥плювати безумовним, ≥ поновлюютьс¤, ¤кщо умовний подразник знову п≥дкр≥пити безумовним.
”мовно-рефлекторна д≥¤льн≥сть людини Ч надзвичайно складна, р≥зноман≥тна й тонка система зв'¤зк≥в. Ќов≥ нервов≥ зв'¤зки утворюютьс¤ на ірунт≥ не лише безумовних, а й ≥снуючих, ран≥ше утворених умовних зв'¤зк≥в, ¤к≥ набрали в≥дпов≥дноњ сили та ст≥йкост≥. Ќеобх≥дними умовами утворенн¤ умовних рефлекс≥в Ї оптимальна сила подразника, активн≥сть кори великих ѕ≥вкуль головного мозку та п≥дкр≥пленн¤ умовних подразник≥в безумовними. ” навчанн≥ такими п≥дкр≥пленн¤ми Ї ≥нтерес до знань, допитлив≥сть, здивуванн¤ новизною ¤вищ.
ќсновними процесами нервовоњ д≥¤льност≥ Ї збудженн¤ та гальмуванн¤.
Ќа кору великих п≥вкуль головного мозку одночасно д≥Ї багато р≥зних подразник≥в, але на велику к≥льк≥сть подразник≥в орган≥зм не реагуЇ, оск≥льки збудженн¤, викликан≥ ними, гальмуютьс¤.
√альмуванн¤ в≥дбуваЇтьс¤ одночасно з≥ збудженн¤м. «авд¤ки гальмуванню ц≥лоњ низки д≥л¤нок кори збудженн¤ скеровуЇтьс¤ в ¤комусь одному напр¤мку й зосереджуЇтьс¤ в певн≥й д≥л¤нц≥ кори.
«а певних умов збудженн¤ та гальмуванн¤ поширюютьс¤, ≥ррад≥юють по кор≥ великих п≥вкуль, викликаючи збудженн¤ або гальмуванн¤ ≥нших д≥л¤нок кори, чи знову зосереджуютьс¤, концентруютьс¤ в пункт≥ свого виникненн¤.
«авд¤ки ≥ррад≥ац≥њ збудженн¤ у св≥домост≥ виникають р≥зн≥ асоц≥ац≥њ Ч образи, думки, почутт¤, ¤к≥ або посилюють, або гальмують виконувану д≥¤льн≥сть.
” раз≥ концентрац≥њ збудженн¤ у певн≥й д≥л¤нц≥ кори ≥нш≥ њњ д≥л¤нки в цей час гальмуютьс¤. ѕоширенн¤ чи зосередженн¤ збудженн¤ та гальмуванн¤ зд≥йснюЇтьс¤ за законом ≥ррад≥ац≥њ й концентрац≥њ нервових процес≥в.
«будженн¤ та гальмуванн¤ взаЇмод≥ють. «будженн¤ в певних д≥л¤нках кори великих п≥вкуль головного мозку викликаЇ гальмуванн¤ в ≥нших д≥л¤нках ≥ навпаки: гальмуванн¤ в одних д≥л¤нках кори викликаЇ збудженн¤ в ≥нших. “аке ¤вище в≥дбуваЇтьс¤ за законом взаЇмноњ ≥ндукц≥њ збудженн¤ та гальмуванн¤.
–озр≥зн¤ють ≥ндукц≥ю позитивну ≥ негативну.
ѕри позитивн≥й ≥ндукц≥њ гальмуванн¤ в певн≥й д≥л¤нц≥ кори викликаЇ збудженн¤ в ≥нших њњ д≥л¤нках. ” цьому раз≥ д≥¤льн≥сть орган≥зму в≥дбуваЇтьс¤ в напр¤м≥ збудженн¤, посилюЇтьс¤ увага до зм≥сту д≥¤льност≥. ѕри негативн≥й ≥ндукц≥њ збудженн¤ в ¤к≥йсь д≥л¤нц≥ кори викликаЇ гальмуванн¤ в тих њњ д≥л¤нках, ¤к≥ були до цього д≥¤льними. Ќегативна ≥ндукц≥¤ спостер≥гаЇтьс¤ при в≥дхиленн≥ в≥д основноњ д≥¤льност≥ й зосередженн≥ на випадкових подразненн¤х, ¤к≥ гальмують збудженн¤ в≥д основного подразненн¤, тобто в≥двертаЇтьс¤ увага в≥д виконуваноњ д≥¤льност≥.
√альмуванн¤ нервових процес≥в буваЇ безумовне, або зовн≥шнЇ, ≥ умовне, або внутр≥шнЇ.
«овн≥шнЇ гальмуванн¤ настаЇ внасл≥док д≥њ сильного стороннього подразника. ¬ироблений умовний рефлекс, наприклад вид≥ленн¤ собакою слини на засв≥чуванн¤ електричноњ лампочки, припин¤Їтьс¤, ¤кщо почне д≥¤ти сильний звук.
«овн≥шнЇ гальмуванн¤ Ї про¤вом д≥њ негативноњ ≥ндукц≥њ. ¬оно ви¤вл¤Їтьс¤ ще й у вигл¤д≥ позамежового гальмуванн¤, ¤ке виникаЇ тод≥, коли сила збудженн¤ перевищуЇ можливост≥ працездатност≥ нервовоњ кл≥тини. ” цьому раз≥ сила подразника не т≥льки не викликаЇ посиленн¤ реакц≥њ, а навпаки, реакц≥¤ зменшуЇтьс¤ або зовс≥м гальмуЇтьс¤.
√альм≥вн≥ процеси, що виникають у кл≥тин≥ через њњ перенапруженн¤, обер≥гають њњ в≥д руйнуванн¤. “ому таке гальмуванн¤ називають ще захисним.
¬нутр≥шнЇ гальмуванн¤ так само зумовлюЇтьс¤ зовн≥шн≥ми обставинами. ќдним ≥з про¤в≥в умовного, або внутр≥шнього, гальмуванн¤ Ї послабленн¤ тимчасових зв'¤зк≥в. ¬оно настаЇ “од≥, коли умовний подразник (наприклад св≥тло), на ¤кий вироблено умовний рефлекс, час в≥д часу не п≥дкр≥плюЇтьс¤ безумовним подразником (наприклад њжею). ”творений зв'¤зок у цьому раз≥ гальмуЇтьс¤, ≥ рефлекс згасаЇ. якщо умовний подразник знову п≥дкр≥пити безумовним, то загальмований тимчасовий нервовий зв'¤зок легко поновлюЇтьс¤, ≥ умовний подразник знову викликаЇ умовний рефлекс. √альмуванн¤ тимчасових нервових зв'¤зк≥в спричинюЇ забуванн¤.
¬ажливим про¤вом внутр≥шнього гальмуванн¤ Ї диференц≥йне гальмуванн¤. якщо з умовних подразник≥в, на ¤к≥ виробивс¤ умовний рефлекс, п≥дкр≥плювати безумовним подразником лише де¤к≥, то умовний рефлекс виникаЇ на т≥ умовн≥ подразники, ¤к≥ п≥дкр≥плювалис¤ безумовним. ј збудженн¤ в≥д ≥нших подразник≥в, що не п≥дкр≥плюютьс¤, гальмуютьс¤, ≥ умовний рефлекс на них не ви¤вл¤Їтьс¤. “ак, ¤кщо вироблено умовний рефлекс на звук, але п≥дкр≥плюЇтьс¤ звук лише певноњ висоти чи ≥нтенсивност≥, то й умовний рефлекс дал≥ виникатиме лише на звук т≥Їњ висоти чи ≥нтенсивност≥, ¤ка п≥дкр≥плювалас¤. ¬≥дбуваЇтьс¤ диференц≥юванн¤ подразнень. ќрган≥зм точно в≥др≥зн¤Ї д≥йов≥, тобто п≥дкр≥плюван≥ подразники, в≥д нед≥йових, що не п≥дкр≥плюютьс¤ безумовним подразником. ƒосл≥дженн¤ми встановлено, що собака, наприклад, може диференц≥ювати звуков≥ подразники з точн≥стю до 1/8 тону. ƒиференц≥йне гальмуванн¤ спри¤Ї уточненню та розр≥зненню виправданих житт¤м подразник≥в в≥д невиправданих. ÷е ¤скраво ви¤вл¤Їтьс¤ в навчально-виховн≥й д≥¤льност≥. –озр≥зненн¤, уточненн¤ та засвоЇнн¤ знань або акт≥в повед≥нки ефективн≥ тод≥, коли ≥стотн≥ властивост≥ в них тими чи ≥ншими засобами п≥дкр≥плюютьс¤, в не≥стотн≥ Ч гальмуютьс¤.
ѕор¤д ≥з замикальною функц≥Їю велик≥ п≥вкул≥ головного мозку виконують також анал≥тико-синтетичн≥.
¬заЇмод≥ючи ≥з середовищем, орган≥зм в≥дпов≥даЇ не на вс≥ подразненн¤, що надход¤ть до мозку, а лише на т≥, ¤к≥ слугують задоволенню його потреб. –озр≥зн¤ючи подразники, мозок на одн≥ з них в≥дпов≥даЇ, а на ≥нш≥ не в≥дпов≥даЇ. “ак анал≥зуютьс¤ предмети зовн≥шнього св≥ту.
Ќайпрост≥ший, елементарний анал≥з виконують ≥ нижч≥ в≥дд≥ли центральноњ нервовоњ системи. ¬ищий анал≥з, ¤кий Ї засадовим щодо акт≥в повед≥нки, зд≥йснюЇтьс¤ за допомогою кори великих п≥вкуль головного мозку. —уть роботи кори пол¤гаЇ в анал≥з≥ та синтез≥ подразнень, що доход¤ть до нењ.
јнал≥тична д≥¤льн≥сть в≥дбуваЇтьс¤ за допомогою спец≥альних механ≥зм≥в, ¤к≥ ≤. ѕавлов назвав анал≥заторами. ¬они виникли й розвинулись у процес≥ б≥олог≥чного розвитку тварин внасл≥док њх пристосуванн¤ до умов житт¤, до р≥зних вид≥в енерг≥њ зовн≥шнього св≥ту, що впливали на орган≥зм, Ч св≥тловоњ, звуковоњ, х≥м≥чноњ, механ≥чноњ, температурноњ тощо.
¬елик≥ п≥вкул≥ Ї гранд≥озним анал≥затором ¤к зовн≥шнього, так ≥ внутр≥шнього св≥ту орган≥зму.
јнал≥затори зд≥йснюють анал≥тичну д≥¤льн≥сть у зв'¤зку з гальм≥вними процесами в кор≥ великих п≥вкуль головного мозку. ќдн≥ подразненн¤ чи комплекси подразнень серед тих, що надход¤ть до кори великих п≥вкуль, виокремлюютьс¤, тобто викликають там збудженн¤, ≥ на них тварина реагуЇ, в≥дпов≥даЇ. ≤нш≥ ж подразненн¤ гальмуютьс¤, ≥ на них тварина не в≥дпов≥даЇ. јнал≥з маЇ п≥дірунт¤, з одного боку, в анал≥заторн≥й здатност≥ рецептор≥в, перифер≥йних зак≥нчень, а з ≥ншого Ч у процес≥ гальмуванн¤, що розвиваЇтьс¤ в кор≥ великих п≥вкуль головного мозку ≥ в≥докремлюЇ те, що не в≥дпов≥даЇ д≥йсност≥, в≥д того, що в≥дпов≥даЇ д≥йсност≥. ѕроцес гальмуванн¤ спри¤Ї вдосконаленню коригуванн¤ анал≥тичноњ д≥¤льност≥ великих п≥вкуль головного мозку. ќдночасно з анал≥зом велик≥ п≥вкул≥ головного мозку зд≥йснюють синтез, сутн≥сть ¤кого пол¤гаЇ в замиканн≥ нервових зв'¤зк≥в.
—интетична д≥¤льн≥сть великих п≥вкуль буваЇ дуже складною. ”творюютьс¤ ц≥л≥ ланцюги й системи тимчасових зв'¤зк≥в. ѕроцеси, ¤к≥ у психолог≥њ називають асоц≥ац≥¤ми, Ї не що ≥нше, ¤к утворенн¤ тимчасових зв'¤зк≥в, тобто акти синтезу. ћисленн¤ Ї асоц≥ац≥Їю: спочатку елементарною, а пот≥м Ч ланцюгами асоц≥ац≥й; проте кожна перша асоц≥ац≥¤ Ї моментом народженн¤ думки.
ƒл¤ того, щоб усп≥шно ор≥Їнтуватис¤ в оточенн≥, тварина неодм≥нно повинна анал≥зувати й синтезувати його. ѕ≥знавальн≥ процеси, мисленн¤ Ч це складна анал≥тико-синтетична д≥¤льн≥сть кори великих п≥вкуль головного мозку. —пециф≥чно людське мисленн¤ виникаЇ на ірунт≥ складн≥шоњ анал≥тико-синтетичноњ д≥¤льност≥ кори великих п≥вкуль на основ≥ мови.
ƒ≥¤льн≥сть великих п≥вкуль головного мозку Ч це сигнальна д≥¤льн≥сть. ¬елик≥ п≥вкул≥ головного мозку завжди реагують на р≥зноман≥тн≥ подразники, ¤к≥ сигнал≥зують про те, що маЇ дл¤ житт¤ орган≥зму важливе значенн¤. Ќаприклад, св≥тло або звук можуть сигнал≥зувати жив≥й ≥стот≥ про на¤вн≥сть њж≥, небезпеку тощо.
—игнали, ¤к≥ викликають предмети, та њх властивост≥ або ¤вища природи, становл¤ть собою першу сигнальну систему, що властива ≥ тваринам, ≥ людин≥. ѕерша сигнальна система Ч це ф≥з≥олог≥чне п≥дірунт¤ в≥дчутт≥в, сприймань, у¤влень. ƒ≥йсн≥сть дл¤ тварин сигнал≥зуЇтьс¤ майже виключно подразненн¤ми, ¤к≥ безпосередньо надход¤ть до спец≥альних кл≥тин зорових, слухових та ≥нших рецептор≥в орган≥зму, та њх в≥дображенн¤ми у великих п≥вкул¤х.
¬ища нервова д≥¤льн≥сть людини ¤к сусп≥льноњ ≥стоти ¤к≥сно в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д вищоњ нервовоњ д≥¤льност≥ тварин. ” процес≥ прац≥, у сусп≥льному житт≥ люди виробили звукову мову ¤к зас≥б зв'¤зку, зас≥б взаЇмного сп≥лкуванн¤.
ћовна функц≥¤ внесла новий принцип у д≥¤льн≥сть великих п≥вкуль. —лово у житт≥ людини стало своЇр≥дним сигналом. ¬оно Ї другою, специф≥чно людською сигнальною системою д≥йсност≥. ожне слово ¤к назва предмета, властивост≥ чи д≥њ зам≥нюЇ в≥дпов≥дний перший сигнал, тобто сигнал≥зуЇ перш≥ сигнали.
якщо в≥дчутт¤ та сприйманн¤ предмет≥в ≥ ¤вищ навколишнього св≥ту Ї дл¤ людини першими, конкретними сигналами д≥йсност≥, то мова, насамперед к≥нестезичн≥ подразненн¤, що йдуть до кори головного мозку в≥д мовних орган≥в, Ч це друг≥ сигнали, сигнали сигнал≥в. —лово завд¤ки попередньому життю дорослоњ людини пов'¤зане з ус≥ма зовн≥шн≥ми та внутр≥шн≥ми подразненн¤ми, що надход¤ть до великих п≥вкуль. ¬оно њх сигнал≥зуЇ, зам≥нюЇ ≥ тому може викликати вс≥ т≥ д≥њ, реакц≥њ, що њх викликають конкретн≥ подразненн¤.
ƒруга сигнальна система виникаЇ на основ≥ першоњ ≥ без нењ ≥снувати не може. ¬она д≥Ї лише у зв'¤зку з першою сигнальною системою, вступаючи з нею в найскладн≥ш≥ взаЇмозв'¤зки.
ƒруга сигнальна система у взаЇмод≥њ з першою Ї ф≥з≥олог≥чним п≥дірунт¤м вищого, абстрактного мисленн¤ людини та њњ св≥домост≥, засобом п≥знанн¤ самоњ себе. ‘≥з≥олог≥чним п≥дірунт¤м низки ≥нших психолог≥чних процес≥в (сприйманн¤, пам'¤ть, у¤ва, утворенн¤ навичок тощо) також Ї взаЇмод≥¤ першоњ та другоњ сигнальних систем. ”часть другоњ сигнальноњ системи в цих психолог≥чних процесах робить њх св≥домими.
¬елик≥ п≥вкул≥ головного мозку Ч надзвичайно складна динам≥чна система. ” процес≥ д≥¤льност≥ пост≥йно утворюютьс¤ нов≥ й нов≥ умовн≥ зв'¤зки. ¬они об'Їднуютьс¤ в певн≥ системи. —истемн≥сть зв'¤зк≥в забезпечуЇ усп≥шну д≥¤льн≥сть тварини та людини. ѕроцеси, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ у великих п≥вкул¤х головного мозку, пост≥йно прагнуть до об'Їднанн¤, стереотипноњ об'Їднувальноњ д≥¤льност≥. Ѕезл≥ч подразнень, що надход¤ть до великих п≥вкуль ¤к ззовн≥, так ≥ зсередини орган≥зму, стикаютьс¤, взаЇмод≥ють, систематизуютьс¤ й завершуютьс¤ динам≥чним стереотипом.
ƒинам≥чний стереотип потр≥бний дл¤ усп≥шноњ взаЇмод≥њ орган≥зму ≥з середовищем. ѕовторенн¤ однакових рух≥в ≥ д≥й, однакових акт≥в повед≥нки, схожих реакц≥й орган≥зму забезпечуЇ йому усп≥шну д≥¤льн≥сть, задоволенн¤ потреб.
¬≥домо, що людина звикаЇ до певного способу д≥й, виробл¤Ї певний спос≥б сприйманн¤, запам'¤товуванн¤, мисленн¤. јвтоматизуючи своњ д≥њ, вона виробл¤Ї навички та звички, ¤к≥ полегшують св≥домо спр¤мовану д≥¤льн≥сть. ѕров≥дну роль у цьому в≥д≥грають динам≥чн≥ стереотипи.
” процес≥ д≥¤льност≥ пост≥йно утворюютьс¤ нов≥ динам≥чн≥ стереотипи. —тар≥ ж динам≥чн≥ стереотипи не зникають, вони взаЇмод≥ють з новостворюваними, спри¤ють њх утворенню або, навпаки, перешкоджають цьому, внасл≥док чого усп≥шне утворенн¤ нових стереотип≥в гальмуЇтьс¤.
¬иробленн¤ й перебудова динам≥чного стереотипу потребують великоњ роботи нервовоњ системи. ÷¤ робота може займати багато часу й залежить в≥д складност≥ виконуваноњ д≥¤льност≥, а також в≥д ≥ндив≥дуальних особливостей та стану тварини чи людини. ¬иробленн¤ й п≥дтримка динам≥чного стереотипу завжди пов'¤зуютьс¤ з певними переживанн¤ми.
Ќервов≥ процеси, що в≥дображаютьс¤ у великих п≥вкул¤х головного мозку при встановленн≥ й п≥дтримуванн≥ динам≥чного стереотипу, Ї п≥дірунт¤м почутт≥в ≥ зумовлюють характер та ≥нтенсивн≥сть почутт≥в. ‘≥з≥олог≥чним п≥дірунт¤м почутт≥в труднощ≥в, бадьорост≥ ≥ стомленост≥, задоволенн¤ ≥ засмученост≥, радост≥ й в≥дчаю тощо Ї зм≥ни, порушенн¤ старого динам≥чного стереотипу чи складн≥сть встановленн¤ нового.
ƒинам≥чний стереотип краще утворюЇтьс¤ тод≥, коли подразники д≥ють у певн≥й систем≥, певн≥й посл≥довност≥ та певному пор¤дку. ѕ≥дтримуЇтьс¤ динам≥чний стереотип додержанн¤м певного зовн≥шнього пор¤дку, системи та режиму д≥¤льност≥.
1.3. ѕсих≥ка ≥ св≥дом≥сть
” процес≥ еволюц≥њ живих ≥стот псих≥ка ¤к в≥дображенн¤ об'Їктивноњ д≥йсност≥ в мозку розвивалас¤ залежно в≥д умов житт¤ того чи ≥ншого виду живих ≥стот, набувала дедал≥ складн≥ших форм. Ќайвищим р≥внем њњ розвитку Ї властива людин≥ св≥дом≥сть.
ѕсихолог≥¤ по¤снюЇ виникненн¤ людськоњ св≥домост≥ сусп≥льним способом бутт¤ людей ≥ трудовою д≥¤льн≥стю, що спричинила њњ розвиток. « переходом до сусп≥льних форм житт¤ докор≥нно зм≥нилас¤ структура людськоњ повед≥нки. ѕор¤д з б≥олог≥чними њњ мотивами, ¤к≥ залежали в≥д безпосереднього сприйманн¤ середовища, виникли вищ≥, Ђдуховн≥ї мотиви та потреби, вищ≥ форми повед≥нки, ¤к≥ засадово зумовлен≥ здатн≥стю абстрагуватис¤ в≥д безпосереднього впливу середовища. ѕор¤д з двома джерелами повед≥нки Ч спадково закр≥пленою програмою та власним досв≥дом самого ≥ндив≥да Ч виникло третЇ джерело, що формуЇ людську д≥¤льн≥сть, Ч трансл¤ц≥¤ та засвоЇнн¤ сусп≥льного досв≥ду. ” задоволенн≥ ц≥Їњ важливоњ соц≥альноњ потреби одним з вир≥шальних чинник≥в була мова, що стала формою ≥снуванн¤ св≥домост≥.
’арактерними особливост¤ми ≥ структурними компонентами св≥домост≥ Ї так≥.
Х «нанн¤ про навколишню д≥йсн≥сть, природу, сусп≥льство. –≥вень св≥домост≥ безпосередньо залежить в≥д р≥вн¤ засвоЇнн¤ знань ≥ досв≥ду особистост≥. ” процес≥ сусп≥льно-≥сторичного розвитку в людини розвинулас¤ потреба в знанн¤х, ¤ка Ї найважлив≥шою њњ спонукою, мотивом п≥знавальноњ д≥¤льност≥.
Х ¬иокремленн¤ людиною себе у предметному св≥т≥ ¤к суб'Їкта п≥знанн¤, розр≥зненн¤ суб'Їкта Ђяї та об'Їкта Ђне яї, протиставленн¤ себе ¤к особистост≥ ≥ншому об'Їктивному св≥тов≥. ’арактерним щодо цього Ї самоп≥знанн¤, що стало п≥дірунт¤м дл¤ самосв≥домост≥, тобто усв≥домленн¤ власних ф≥зичних ≥ морально-психолог≥чних ¤костей.
Х ÷≥леспр¤мован≥сть, плануванн¤ власноњ д≥¤льност≥ та повед≥нки, передбаченн¤ њњ результат≥в. ÷ей б≥к св≥домост≥ ви¤вл¤Їтьс¤ в самоконтрол≥ та коригуванн≥ власних д≥й, њх перебудов≥, у зм≥ст≥ стратег≥њ ≥ тактики, ¤кщо цього потребують обставини.
Х —тавленн¤ особистост≥ до об'Їктивноњ д≥йсност≥, до ≥нших людей, до самоњ себе. —тавленн¤ особистост≥ до оточенн¤ ви¤вл¤Їтьс¤ в оц≥нюванн≥ та самокритиц≥, в ¤ких важливу роль в≥д≥граЇ емоц≥йно-вольова сфера особистост≥.
¬иокремленн¤ та протиставленн¤ людиною себе ≥ншому предметному св≥тов≥, природним ≥ сусп≥льним ¤вищам, переживанн¤ свого ставленн¤ до об'Їктивноњ д≥йсност≥ та самоњ себе Ї засадовими стосовно самовихованн¤. «авд¤ки св≥домост≥, самоп≥знанню та самосв≥домост≥ особист≥сть стаЇ суб'Їктом вихованн¤, тобто сама ставить перед собою виховн≥ ц≥л≥ й дос¤гаЇ њх. —в≥дом≥сть людини характеризуЇтьс¤ активн≥стю. ” процес≥ в≥дображенн¤ д≥йсност≥ ≥нформац≥¤, що надходить до мозку, в≥дображуЇтьс¤ не механ≥чно, а св≥домо оброблюЇтьс¤ в≥дпов≥дно до мети, завданн¤ та досв≥ду особистост≥.
–≥вень розвитку й ви¤вленн¤ св≥домост≥ в людини буваЇ р≥зний залежно в≥д р≥вн¤ розвитку њњ знань ≥ наукового св≥тогл¤ду, ≥дейних ≥ моральних переконань, ставленн¤ до ≥нших людей ≥ до самоњ себе, до форм сусп≥льного житт¤.
Ћюдин≥ властив≥ й неусв≥домлюван≥ форми псих≥чноњ д≥¤льност≥ (≥нстинктивн≥ та автоматизован≥ д≥њ, пот¤ги тощо). јле несв≥доме входить до св≥домого й завд¤ки цьому може контролюватис¤ людиною.
¬ивчаючи форми псих≥чноњ д≥¤льност≥, треба зважати на те, що псих≥чне житт¤, св≥дом≥сть та д≥¤льн≥сть особистост≥ завжди постають в Їдност≥. ÷¤ Їдн≥сть ви¤вл¤Їтьс¤ в ц≥леспр¤мован≥й д≥¤льност≥ людини, њњ р≥зноман≥тних п≥знавальних, емоц≥йних та вольових реакц≥¤х, ставленн≥ до ≥нших ≥ до самоњ себе. Ћюдина взаЇмод≥Ї з навколишн≥м середовищем ¤к ц≥л≥сна система. ÷≥л≥сн≥сть взаЇмод≥њ забезпечуЇтьс¤ насамперед вищим в≥дд≥лом центральноњ нервовоњ системи Ч корою великих п≥вкуль головного мозку, ¤ка ≥нтегруЇ (об'ЇднуЇ) д≥¤льн≥сть орган≥зму й керуЇ нею.
ѕовну верс≥ю книги можна купити! «вертайтес¤ до приймальн≥ ≤нституту психолог≥њ ≥м. √.—. остюка јѕЌ ”крањни (м. ињв, вул. ѕаньк≥вська, 2, другий поверх)