С. Д. МАКСИМЕНКО - РОЗВИТОК ПСИХІКИ В ОНТОГЕНЕЗІ. ТОМ І

Повну версію книги можна купити! Звертайтеся до приймальні Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (м. Київ, вул. Паньківська, 2, другий поверх)

С.Д. МАКСИМЕНКО

РОЗВИТОК ПСИХІКИ В ОНТОГЕНЕЗІ

ТОМ І

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ

ПРОБЛЕМИ ГЕНЕТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

КИЇВ

ВАКЛЕР

2002

УДК 159. 9: 575.1

ББК 88+28.04

М 17

Відповідальний редактор

С.Л. Удовік

Передрук окремих глав та твору в цілому

без письмового дозволу видавництва “Ваклер”

заборонено та переслідується за законом

ISBN 966-543-077-7 (Ваклер) © С.Д. Максименко, 2002 © Вид-во “Ваклер”, 2002

Зміст

Передмова .............................................................................. 7

Концепція розвитку (генезису) особистості ............................. 12

1. Проблема психічного розвитку особистості: історія розуміння .. 12

1.1. Взаємозв’язок методу і предмета психологічного дослідження ......................................................................... 18

1.2. Особистість як предмет психологічного дослідження ...23

1.3. Поняття про розвиток психіки................................ ......... 31

1.3.1. Активність особистості та її джерела ........................ 32

1.3.2. Душа – доцільна основа людини .............................. 39

1.3.3. Закони природи – закони розвитку особистості ..... 41

1.3.4. Механізми психіки людини ....................................... 42

1.3.5. Психіка і свідомість особистості ............................... 44

1.3.6. Розвиток і виховання особистості ............................. 46

1.4. Єдність і розбіжності психічних процесів, властивостей і станів ................................................................................. 52

1.5. Генетичний зв’язок психології з іншими науками ......... 58

1.6. Життєвий шлях людини ................................................... 60

1.6.1. Життєвий шлях — самоздійснення особистості ....... 60

1.6.2. Мотиваційні регулятори життєвого шляху особистості ................................................................... 64

1.6.3. Сенситивні періоди у житті людини ......................... 73

Генетичні теорії в психології .................................................. 81

2. Загально-психологічні теорії розвитку, навчання

та виховання ......................................................................... 81

2.1. Психічний розвиток і навчання: підходи до проблеми .. 81

2.2. Теорія вищої нервової діяльності І.П. Павлова ............... 85

2.3. Генетична епістемологія Ж. Піаже .................................... 94

2.4. Біхевіоризм, гештальт-психологія та структурний підхід Вундта ................................................................................. 101

2.5. Психоаналітичні теорії розвитку особистості та психіки .. 104

2.6. Персоналістичні напрями вивчення розвитку ............... 116

2.7. Теорія розвитку поведінки людини П.П. Блонського ... 118

2.8. Культурно-історична теорія розвитку Л.С. Виготського .. 126

2.9. Теорія експериментального навчання ............................ 144

2.10. Асоціативно-рефлекторна теорія навчання Н.О. Менчинської ............................................................. 152

2.11. Теорія специфічних рушіїв розвитку Г.С. Костюка ..... 162

2.12. Концепція саморозвитку особистості .......................... 172

2.13. Теорія учбової діяльності В.В. Давидова ...................... 189

2.14. Теорія розвиваючого і виховуючого навчання ............. 195

2.15. Теорія поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна ................................................................. 203

2.16. Теорія керування процесом засвоєння знань Н.Ф. Тализіної ................................................................... 212

2.17. Кібернетична теорія навчання ....................................... 214

3. Сучасний етап генетичних досліджень у психології ...........217

3.1. Учбова діяльність – умова квазі-відкриттів ................... 217

3.2. Напрями вивчення механізмів розвитку особистості .... 236

3.2.1. Особистість як внутрішній момент діяльності ....... 237

3.2.2. Особистість – людина, яка володіє творчим потенціалом ................................................................ 239

3.2.3. Процес становлення особистості ............................. 242

4. Теорія і метод в дослідженні особистості ........................... 252

4.1. Класифікація методів дослідження особистості ............. 252

4.2. Зміст методу генетичної психології – її теорія .............. 254

4.3. Теорія як метод дослідження ........................................... 260

4.4. Генезис об’єктивного методу у психології ..................... 263

4.5. Принципи дослідження розвитку психіки особистості .. 276

4.6. Структурно-функціональний аналіз методів дослідження ....................................................................... 283

4.7. Експериментально-генетичний метод вивчення новоутворень у розвитку особистості ............................. 291

4.7.1. Генетико-моделюючий метод .................................. 291

4.7.2. Змістовно-операціональне навчання ....................... 294

Післямова............................................................................ 304

Література ........................................................................... 307

С.Д.Максименко

Розвиток психіки в онтогенезі В 2-х тт.

Том І. Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології.

Київ — 2002

УДК 159. 9: 575.1

ББК 88+28.04

М 17

Максименко С. Д.

Книга являє собою рефлексивне дослідження методологічних і загальнотеоретичних підвалин генетичної психології, як специфічної галузі психологічної науки. Рафінованим вираженням її сутності є погляд на психіку, як на субстанцію, що розвивається.

Центральне місце посідає генетико-психологічна концепція розвитку особистості, як ядерної системоутворюючої і унікальної єдності психічного світу людини. Проводиться грунтовний аналіз існуючих трактувань категорії “метод” у загальній методології науки та історії розвитку методів і дослідницьких процедур у віковій і педагогічній психології. Прослідковано еволюцію формуючого експрименту як засобу спрямованого формування особистості.

ПЕРЕДМОВА

Звернення до фундаментальних методологічних проблем розвитку психіки не є для нас ані випадковим, ані ситуативним. Історія наукової думки засвідчує, що зосередження досліджень на питаннях розвитку предмету вивчення відбувається в найскладніші, зламні періоди існування науки і, зазвичай, дає могутній поштовх для подальшого становлення тієї чи іншої галузі знань. Принцип розвитку є центральним для вітчизняної психології і його реалізація означає, як підкреслював ще Г.С. Костюк, формування особливого дослідницького погляду на психіку, як на таку, що розвивається. На думку більшості визначних українських і російських вчених—психологів, це дозволить не лише вивчити механізми розвитку, але й відкрити фундаментальні підвалини психічного взагалі.

Дійсно, протягом ХХ сторіччя в психології (як вітчизняній, так і закордонній) виконано безліч експериментальних і теоретичних робіт, результати яких дозволили встановити певні психологічні закономірності і механізми психічного розвитку людини. Однак, ці результати аж ніяк не є вичерпними — суттєві проблеми розвитку, такі як виникнення і розгортання вищих психічних функцій, закономірості розвитку цілісної особистості, проблема розгортання задатків у здібності, індивідуальні варіанти розвитку, нерівномірність (гетерогенність і гетерохронність) розвитку та інші, залишаються відкритими, і схоже — сучасна психологія досить далека від їхнього дійсного вирішення (навіть, розгляду).

Інший важливий аспект проблеми — поглиблення знань про загальнопсихологічні явища і механізми в контексті вирішення проблем розвитку психіки в онтогенезі. Сучасна практична психологія являє собою досить строкату і, водночас, сумну картину. Безліч емпіричних даних (які дуже часто невідомо про що говорять), саморобних, житейських за своєю суттю, теоретичних схем, що зазвичай відображають лише одне — особливості розумового процесу своїх авторів, а десь зовсім осторонь — фундаментальні філософсько-методологічні положення про буття і свідомість, активність, сутність і явище тощо. Неозброєним оком видно, що ці два вектори якось зовсім не сходяться, і фундаментальні положення хіба що згадуються в авторефератах і дисертаціях на рівні декларацій. Саме тому ми і здійснюємо спробу прослідкувати в генетичному аспекті змістовну і динамічну сутність таких фундаментальних категорій (а отже — явищ психіки), як душа, відображення, активність, особистість тощо. Зазначимо одразу, що ця ідея виявилася з одного боку вельми тяжкою, а з іншого — плідною. Принаймні, саме реалізація генетичного підходу до вивчення психіки дозволила нам суттєво розширити знання щодо найзагальніших і найсуттєвіших механізмів її існування. Разом з класично-визнаними механізмами відображеннями і саморегуляції вдалося встановити ще три — опредметнення, проектування та саморозвиток.

Важливим мотивом нашої підвищеної уваги до методологічних підвалин генезу психіки є бажання якось зрушити з місця низку проблем психологічної практики. Відсутність дійсної теоретичної основи призводить до того, що, скажімо, така необхідна і важлива робота в галузі психології розвитку дитини або просто відсутня, або грунтується на суто житейських уявленнях практичного психолога. Тут поки що навіть мова не ведеться про генетичне моделювання, проектування, не говорячи вже про наукове прогнозування індивідуального розвитку. Навіть діагностичні процедури в практичній психології є виключно зрізовими (констатуючими), ніби й не існує експериментально-генетичний метод, який вже понад тридцять років розробляється тільки в українській школі вікової та педагогічної психології.

Тож одна з центральних задач нашої роботи, яка є найбільш адекватною заявленій темі, являє собою спробу прослідкувати в генетичному аспекті не лише теоретичні проблеми а й накреслити шляхи веріфікованих методів дослідження реальних життєвих проблем особистості та способи і напрями науково-обгрунтованих корекційних впливів. За великим рахунком, мова йде про управління розвитком, яке передбачає наступні процеси: виокремлення суттєвої сторони об’єкта, яку слід розвивати, визначення реального рівня розвитку, проектування і моделювання подальшого розвитку, конструювання ситуації переходу від реального рівня розвитку до його найближчого стану. Наш досвід засвідчує, що вирішення задач такого рівня складності можливе в межах особливо галузі психологічного знання — генетичної психології — науки, яка вивчає виникнення психічних явищ, їхнє походження, становлення у життєвих процесах, функціонування та відновлення після втрати дійових функцій. Цим пояснюється наша велика увага до розробки засад генетичної психології [145, 149, 152, 153]. В роботі з окреслення евристичного простору цієї науки ми спираємось на фундаментальні ідеї багатьох вчених, і, насамперед, звичайно — Ж. Піаже. Разом з тим ми вважаємо, що генетична психологія не є просто “сходинкою” до розвитку “справжньої науки” — генетичної епістемології (як це уявляв собі швейцарській класик психології), а являє самостійну галузь вивчення онтогенезу всієї психіки особистості як цілісності, і проблеми розвитку пізнання світу складають її органічну частину. Розробка теорії генетично психології дозволила отримати певні здобутки, що відображено в наших попередніх виданнях [143-153]. Дана ж робота присвячена подальшому методологічному аналізу суттєвих проблем онтогенезу психіки, опису й інтерпретації нових даних, отриманих автором, та проектуванню подальшого руху наукових досліджень.

Однією з центральних в генетичних дослідженнях онтогенезу психіки залишається проблема методу. Співвідношення теоретичної концепції і методу в генетичних дослідженнях — це дуже складне співвідношення. Називаючи один з розділів даної книги “Теорія як метод дослідження”, ми хотіли привернути увагу читача до діалектично-суперечливих взаємовідношень між цими категоріями: теоретична концепція передбачає використання адекватного методу (і тоді він — виростає з неї), але, і іншого боку, сама концепція (звісно, якщо вона дійсно-таки теоретична) створюється завдяки узагальненню фактів, отриманих за допомогою наукового методу. Таким чином, теорія є втілення методу (здійснений метод), або теорія є метод у дії, а дійсним же змістовним центром цього діалектично-складного плину є науковий факт і його філософія. Останній доцільно розглядати не просто як об’єктивний показник: науковий факт є тим, в чому опредметнюються світоглядні принципи дослідника, з’єднуючись своєрідним способом з об’єктивною інформацією. Факт, безумовно має символічну природу, і дослідження в цьому напрямі нам здаються вельми актуальними і цікавими.

Процес втілення методу в теорію і, завдяки цьому, її розвитку, яскраво прослідковується на прикладі експериментально-генетичного методу. Як відомо, він був створений в межах культурно-історично концепції для дослідження того, як дитина в процесі розвитку засвоює знаряддя і засоби культури і тим самим розкриття походження вищого психічного процесу. Сутність експериментально-генетичного методу полягає в тому, що до дослідження залучаються діти, в котрих відсутній певний психічний процес потім, виходячи зі знань про історію розвитку та деякої гіпотези, відсутній процес формується в дослідженні. Він, фактично, моделює той процес, що відбувається в історії культури в житті. Ця стратегія дозволяє встановити, що приховується за переходами від одного рівня розвитку до іншого, оскільки є можливість ці переходи експериментально моделювати. Застосування експериментально-генетичного методу в численних дослідженнях в сфері психології навчання дозволило встановити ряд цікавих і суттєвих наукових фактів. Так, виявилось, що поява і розвиток вищої психічної функції пов’язана з серйозною попередньою активністю дитини — створенням психологічного засобу. Цей процес — креативний і цілісно-особистісний за своєю природою змушує переглянути явище інтериоризації і уважніше поставитися до особистості як до носія психічної активності внутрішнього світу індивіду. Різноманітність засвоюваних засобів має, скоріш за все, прямий зв’язок з різнобічністю розвитку особистості, її гармонійністю-дисгармонійністю. Спостерігаючи подальшу долю засвоєних засобів в структурі вищої психіки, ми зустрічаємось з дуже цікавим феноменом подвійного опосередковування: засвоєний засіб створює “навколо себе нову міжфункціональну систему свідомості, входить в склад інших систем і опосередковує подальший рух особистості. Виявляється, що не учбова діяльність розвиває особистість дитини, вона сама себе розвиває, засвоюючи в цій діяльності все нові різноманітні засоби, знаки. Так генетичне дослідження породжує принципово своєрідне уявлення про саморозвиток. Нарешті, встановлено, що свідомість як “ансамбль” вищих психічних функцій здатна до унікальної функції — самомоделювання. Теоретичне узагальнення даних наукових фактів призводить до формування нового погляду на онтогенез психіки: давня ідея-інтуїція Виготського (ідея, що не підкріплена фактами) про те, що психіка розвивається спочатку як цілісність і лише потім розвиваються її окремі складові — не просто підтвердилась, отримала вигляд веріфікованої наукової картини (адже, до отримання перерахованих фактів ця ідея, хоч і сприймалась як дуже красива, серйозно ніколи не розглядалася). Лише тепер стало зрозумілим, що вивчення генезу психіки буде адекватним предмету, коли починатиметься і грунтуватиметься на цілісності особистості. Цей поворот є принциповим, і ми відображаємо його, вводячи в книгу розділи, присвячені особистості, що не є характерним для наукових досліджень онтогенезу психіки. Щоправда, це лише початок нового руху. Отже, експериментально-генетичний метод “втілився” в теоретичну концепцію і спричинив її розвиток. Але взаємодія продовжується. В світлі встановлених фактів виявляється необхідною діяльність, яка буде спрямована на подальший розвиток методу. Зокрема, відкриття явища самомоделювання свідомості зумовлює використання такої модифікації методу як генетико-моделюючий експеримент. А процес створення психічного засобу та подвійне опосередковування змушують до подальшої розробки принципів експериментально-генетичного дослідження. Гіпотетично вже зараз можна говорити, що до чотирьох встановлених нами принципів слід додати принцип креативності.

Наші дані говорять, також, про те, що цілісність онтогенезу психіки слід розглядати і в іншій площині — як цілісність життєвого шляху людини від народження до смерті. При цьому зовсім не слід абстраговуватись від анатомо-морфологічних структур (задатків), про що наша психологія сором’язливо мовчала багато років. Адже специфіка онтогенетичного розвитку людини полягає в тому, що він підпорядковується і дії біологічних законів (як і розвиток тварин), і дії суспільно-історичних законів. Біологічний тип розвитку відбувається в процесі пристосування до природи шляхом наслідування властивостей виду і надбання індивідуального досвіду. Але у людини немає вроджених форм поведінки в середовищі, принаймні, вони невідомі сучасній науці. Її розвиток відбувається шляхом присвоєння історично обумовлених форм і способів діяльності. Здається, вирішення проблеми співвідношення в онтогенезі цих двох шляхів лише декларувалося в вітчизняній науці, насправді ж тут ціла низка змістовних проблем. Вони виявляються ще більш складними, якщо мати на увазі наявність життєвого шляху людини як процесу формування і розвитку особистості в певному суспільстві, сучасниці певної епохи і однолітка певного покоління. На єтапі життєвого шляху розвиток переходить в свою іншу форму — становлення, коли людина починає взаємодіяти і з природно-біологічними, і з психологічними механізмами онтогенезу і сама визначає свій подальший рух.

Зазначимо, нарешті, ще один вузловий момент — результати застосування експериментально-генетичного методу в дослідженні онтогенезу психіки дозволили впритул підійти до проблеми співвідношення “функціонування-розвиток”, яка в педагогічній психології експлікується у співвідношенні навчання і розвитку. Розвиток психіки являє собою якісно своєрідний тип її функціонування. Просте функціонування здійснюється лише як певний перерозподіл елементів і їхніх зв’язків в психічній організації. Розвиток означає виникнення якісно нових психічних новоутворень і перехід психологічної системи на новий рівень функціонування. Тут відкриваються зовсім нові проблеми — зворотності і генетохронності. В цілому, методологічне вирішення проблеми онтогенезу психіки спрямоване на уточнення статусу дослідницьких методів у психології, подолання невизначеності і різноспрямованості психологічних теорій і педагогічної практики посилення позицій вікової і педагогічної психології в проектуванні нових навчальних систем.

Повернутися на головну сторінку