ѕовну верс≥ю книги можна купити! «вертайтес¤ до приймальн≥ ≤нституту психолог≥њ ≥м. √.—. остюка јѕЌ ”крањни (м. ињв, вул. ѕаньк≥вська, 2, другий поверх)
„астина друга
ќснови теор≥њ генетичного експерименту
“еор≥¤ ≥ метод в ф≥лософ≥њ ≥ психолог≥њ
Ќаука ¤к сфера духовно-практичного освоЇнн¤ св≥ту Ї сукупн≥стю систематизованих знань про те, що нас оточуЇ, про природу, сусп≥льство, людину, ≥ разом з тим це сукупн≥сть метод≥в, засоб≥в ≥ способ≥в отриманн¤ цих знань. ћетоди, ¤к орган≥чна частина науки, виконують у н≥й в одночас самост≥йн≥, особлив≥ функц≥њ. Ќа певних етапах розвитку науки метод може стати стимулом або, навпаки, перепоною дл¤ розвитку окремих галузей наукового п≥знанн¤. —ьогодн≥ нема потреби доводити, що усп≥х будь-¤кого досл≥дженн¤ значною м≥рою залежить в≥д досконалост≥ методу, ¤кий в ньому застосовуЇтьс¤. ¬ цьому розум≥нн≥ метод п≥знанн¤ сл≥д розгл¤дати ¤к вир≥шальний аргумент дл¤ оц≥нки об'Їктивност≥ досл≥дженн¤ в ц≥лому.
Ќа сучасному етап≥ розвитку науки досл≥дницька д≥¤льн≥сть у будь-¤к≥й† њњ галуз≥ набуваЇ все складн≥шого характеру. ќдн≥Їю з найхарактерн≥ших рис сучасного наукового знанн¤ Ї його диференц≥ац≥¤. ќб'Їктивна реальн≥сть в≥дкриваЇ нов≥ гран≥ досл≥джень, ≥ це зумовлюЇ утворенн¤ нових наукових дисципл≥н. ѕсихолог≥¤ також ≥де шл¤хом розширенн¤, диференц≥ац≥њ наукового вивченн¤ людини, поглибленоњ спец≥ал≥зац≥њ окремих дисципл≥н та њх подр≥бненн¤ на окрем≥ п≥дрозд≥ли. ќстанн≥ми роками виникли численн≥ напр¤ми досл≥джень у сфер≥ психолог≥чноњ науки, ³ цей процес триваЇ.
Ó процес≥ диференц≥ац≥њ психолог≥чноњ науки в≥дкриваютьс¤ нов≥ сторони псих≥чноњ реальност≥, спостер≥гаЇтьс¤ р≥зноман≥тн≥сть њњ ¤к≥сних ви¤в≥в. ѕри цьому ви¤вл¤ютьс¤ так≥ специф≥чн≥ риси псих≥ки, ¤к≥ п≥ддаютьс¤ вивченню лише в межах даноњ, вузькоњ галуз≥ психолог≥њ. ƒиференц≥ац≥¤ науки передбачаЇ ≥ поглиблене вивченн¤ в≥дпов≥дного аспекту реальност≥, а також спри¤Ї тому, що предмет психолог≥чного досл≥дженн¤ стаЇ розгалужен≥шим. ѕри цьому арсенал метод≥в досл≥дженн¤ нер≥дко поповнюЇтьс¤ за рахунок запозиченн¤ њх ≥з сум≥жних наук.
«вичайно, диференц≥ац≥¤ м≥стить у соб≥† загрозу позбутис¤ ц≥л≥сност≥ предмета досл≥дженн¤. јле цей негативний фактор усуваЇтьс¤ завд¤ки д≥њ зворотньоњ тенденц≥њ у розвитку науки - взаЇмопроникненню та ≥нтеграц≥њ наук. „им глибше проникненн¤ т≥Їњ або ≥ншоњ спец≥альноњ дисципл≥ни у предмет, що вивчаЇтьс¤, ≥ чим повн≥ше вона його розкриваЇ, тим необх≥дн≥шими стають контакти з ≥ншими дисципл≥нами.
ќднак в м≥ру поглибленн¤ й спец≥ал≥зац≥њ знань њх ≥нтегруванн¤ у ц≥л≥сну систему дедал≥ б≥льш утруднюЇтьс¤. ѕроблема орган≥зац≥њ р≥знопредметних знань в ц≥л≥сну систему стала одним з найважлив≥ших напр¤м≥в методолог≥њ науки, оск≥льки саме в методолог≥њ зд≥йснюЇтьс¤ пошук ≥ розробка принцип≥в та засоб≥в ≥нтегруванн¤.
≤ншою важливою особлив≥стю сучасноњ науки Ї бурхливе зростанн¤ ≥нформац≥њ, що висуваЇ проблему узагальненн¤ й формал≥зац≥њ наукових знань шл¤хом њх лог≥чноњ реконструкц≥њ ≥ створенн¤ лакон≥чних та ≥нформативних наукових мовних систем. « ц≥Їю проблемою пов'¤зана тенденц≥¤ математизац≥њ наукових знань, ≥ зокрема психолог≥чних.
јнал≥з побудови наукових знань, ступен¤ й характеру його обгрунтованост≥, форм зв'¤зку з емп≥ричним матер≥алом, що передбачаЇ розкритт¤ того, ¤к саме, ¤кими методами ц≥ знанн¤ дозвол¤ють здобувати нов≥ знанн¤, займе пров≥дне м≥сце серед методолог≥чних проблем сучасноњ науки. ѕ≥двищений ≥нтерес до розкритт¤ зм≥сту метод≥в наукового п≥знанн¤ викликаний передус≥м вимогами нин≥шнього етапу ≥нтенсивного розвитку всього комплексу наук.
јнал≥зом та вивченн¤м наукових метод≥в займаЇтьс¤ методолог≥¤ науки.
Ќезважаючи на бурхливий розвиток ц≥Їњ сфери наукознавства, пон¤тт¤ "метод" сьогодн≥ не маЇ ч≥ткого наукового визначенн¤, ¤ке б розкривало всю складн≥сть, багатогранн≥сть в≥дпов≥дних аспект≥в реальност≥. ћетод досл≥дженн¤, або науковий метод, вимагаЇ дл¤ свого опису й визначенн¤ анал≥зу вс≥х форм та р≥вн≥в його застосуванн¤.
” звТ¤зку з цим сл≥д назвати дв≥ проблеми.
ѕерша стосуЇтьс¤ сп≥вв≥дношенн¤ методу з ≥ншими пон¤тт¤ми, тобто це проблема м≥сц¤ методу в систем≥ ≥нших наукових пон¤ть. ƒо нењ належать так≥ питанн¤, ¤к сп≥вв≥дношенн¤ предмета й методу досл≥дженн¤, сутн≥сть методу ¤к основноњ одиниц≥ наукового досл≥дженн¤, вплив методолог≥чних принцип≥в на виб≥р адекватного методу досл≥дженн¤, сп≥вв≥дношенн¤ наукового знанн¤ ≥ методу.
ƒруга проблема Ї проекц≥Їю першоњ на площину розгл¤ду власне пон¤тт¤ "науковий метод" й основних форм його застосуванн¤ ≥ пов'¤зана з класиф≥кац≥Їю цих форм, а отже, м≥стить в соб≥ так≥ питанн¤, ¤к сп≥вв≥дношенн¤ метод≥в загальних ≥ окремих, емп≥ричних та теоретичних тощо.
«упинимось на проблем≥ сп≥вв≥дношенн¤ методу з методолог≥Їю науки в ц≥лому.
« одного боку, методолог≥¤ розум≥Їтьс¤ ¤к† система метод≥в, ¤к≥ застосовуютьс¤ в процес≥ п≥знанн¤ в межах т≥Їњ чи ≥ншоњ науки, тобто методолог≥¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к частина конкретноњ науки. « другого боку, методолог≥¤ Ї сукупн≥стю основних ф≥лософських положень, ¤к≥ в≥дбивають первинн≥ гносеолог≥чн≥ концепц≥њ формуванн¤ й анал≥зу наукового знанн¤.
¬ цьому визначенн≥ наголошуЇтьс¤ на ф≥лософському характер≥ розум≥нн¤ методолог≥њ.
√алузь методолог≥чних проблем прол¤гаЇ в≥д методичного арсеналу конкретних наукових досл≥джень до ф≥лософського осмисленн¤ ¤к самих метод≥в, так ≥ знань, ¤к≥ одержуютьс¤ з њхньою допомогою. «в≥дси виникаЇ необх≥дн≥сть в≥докремленн¤ й розр≥зненн¤ р≥вн≥в методолог≥њ, що мають свою специф≥ку. як правило, вид≥л¤ютьс¤ три таких р≥вн≥.
¬ищий р≥вень - це ф≥лософ≥¤ д≥алектичного матер≥ал≥зму: нею керуютьс¤ спец≥альн≥ методолог≥њ, що розробл¤ють ≥ застосовують своњ методи. ‘≥лософ≥¤ ¤к наукова методолог≥¤ п≥знанн¤ - пор≥вн¤но самост≥йно ≥снуЇ й розвиваЇтьс¤ њњ методолог≥чна функц≥¤, ¤ка пол¤гаЇ в досл≥дженн≥ загальних принцип≥в п≥знанн¤, найб≥льш загальних форм ³ закон≥в руху мисленн¤ на шл¤ху до об'Їктивноњ ≥стини.
ƒ≥алектичний матер≥ал≥зм Ї загальним методом досл≥дженн¤ природи, сусп≥льства й мисленн¤. Ðàçîм з тим д≥алектичний метод не стоњть над конкретними науками й не змушуЇ њх пристосовуватис¤ до закон≥в д≥алектики. Ќавпаки, закони д≥алектики були в≥дкрит≥ на основ≥ узагальненн¤ наукових даних, одержаних конкретними науками. ƒ≥алектичний метод застосовуЇтьс¤ в наукових досл≥дженн¤х† не безпосередньо, а в≥дпов≥дно до об'Їкт≥в конкретних наук. ” кожн≥й науц≥ в≥н застосовуЇтьс¤ через загальнонауков≥ методи п≥знанн¤, вм≥нн¤, ¤к≥ Ї власне методолог≥Їю наукового п≥знанн¤. ќстанн¤ Ї наукою про загальн≥ шл¤хи та засоби (методи) п≥знанн¤, що склалис¤ в науках у процес≥ њх ≥сторичного розвитку й ≥снують у практиц≥ наукового досл≥дженн¤.
«агальними ìåòîäàмè досл≥дженн¤ користуЇтьс¤ не одна окремо вз¤та наука, а ц≥лий р¤д наук. јле жодна з них спец≥ально не досл≥джуЇ ц≥ методи, не розробл¤Ї теор≥ю цих метод≥в, оск≥льки це входить у методолог≥ю наукового п≥знанн¤. —аме методолог≥¤ наукового п≥знанн¤ Ї середн≥м р≥внем методолог≥њ в широкому розум≥нн≥. Ќа цьому р≥вн≥ складаЇтьс¤ система методолог≥чних пон¤ть, ¤к≥ в≥дбивають конкретну практику наукових досл≥джень, в≥дображену через призму д≥алектичного методу.
“аке розум≥нн¤ методолог≥њ наукового п≥знанн¤ даЇ змогу визначати певну пром≥жну ланку, що пов'¤зуЇ ф≥лософ≥ю з конкретними методами досл≥дженн¤, ¤к≥ склалис¤ в конкретн≥й галуз≥ наук.
’арактерною ознакою цього р≥вн¤ методолог≥њ (методолог≥њ наукового п≥знанн¤) Ї те, що метод стаЇ об'Їктом спец≥ального вивченн¤. р≥м наукового методу тут розгл¤даютьс¤ також об'Їкт та предмет досл≥дженн¤, методолог≥чн≥ принципи, шл¤хи п≥знанн¤ (теоретичний та емп≥ричний), а також пон¤т≥йно-категор≥альний апарат. √оловна ж функц≥¤ методолог≥њ наукового п≥знанн¤ пол¤гаЇ в тому, щоб служити теор≥Їю метод≥в дл¤ вс≥х наук.
“рет≥й методолог≥чний р≥вень утворюють теор≥њ метод≥в конкретних наук.
†ћетоди цього р≥вн¤ розробл¤ютьс¤, удосконалюютьс¤, вивчаютьс¤ окремими, спец≥альними науками. –озд≥ли наук, пов'¤зан≥ з вивченн¤м метод≥в досл≥дженн¤, можна назвати спец≥альними методолог≥¤ми.
ƒл¤ ус≥х трьох розгл¤нутих методолог≥чних р≥вн≥в основним Ї пон¤тт¤ "метод".
јле ¤кщо на конкретно науковому р≥вн≥ це пон¤тт¤ розгл¤даЇтьс¤ в контекст≥ окремоњ досл≥дницькоњ задач≥, то на ф≥лософському р≥вн≥ задаютьс¤ найб≥льш загальн≥ принципи п≥знанн¤ д≥йсност≥.
ќдним з важливих методолог≥чних питань, що пост≥йно привертають увагу досл≥дник≥в, Ї проблема сп≥вв≥дношенн¤ методу й теор≥њ.
—пробуЇмо сп≥вставити ц≥ пон¤тт¤, вид≥ливши њх зм≥стовн≥ та функц≥ональн≥ особливост≥.
—п≥вставленн¤ м≥ж методом ≥ теоретичною системою передбачаЇ не абстрактну тотожн≥сть, а њх д≥алектичну Їдн≥сть. “еор≥¤ не повн≥стю реал≥зуЇтьс¤ в метод≥, за зм≥стом вона набагато ширша в≥д нього. ћетод же Ї б≥льш рухливим: виникаючи на основ≥ теор≥њ, в≥н виходить у своЇму розвитку за меж≥ теоретичноњ системи, веде до зм≥ни системи знань ≥ створенн¤ новоњ.
™дн≥сть теор≥њ й методу зумовлена Їдн≥стю теор≥њ й сусп≥льноњ практики. ¬≥дсутн≥сть ≥стинноњ теор≥њ Ї перепоною на шл¤ху п≥знанн¤, позбавл¤Ї досл≥дника критер≥њв дл¤ визначенн¤ т≥Їњ меж≥, що допускаЇ або, навпаки, заборон¤Ї використанн¤ певних прийом≥в у процес≥ вивченн¤ об'Їкта досл≥дженн¤.
¬≥дтак теор≥ю можна визначити ¤к форму ≥снуванн¤ наукового знанн¤ про певну галузь об'Їктивноњ реальност≥, вона застосовуЇтьс¤ ¤к спос≥б орган≥зованоњ системи лог≥чно взаЇмопов'¤заних суджень, що описують, по¤снюють ≥ дають можлив≥сть передбачити ¤вища даноњ предметноњ д≥йсност≥.
“еор≥¤ îðãàí³çóºòüñÿ в Їдине ц≥ле з допомогою певних лог≥чних принцип≥в.
—уттЇвою характеристикою теор≥њ Ї можлив≥сть переходу в н≥й в≥д одного твердженн¤ до ≥ншого без безпосереднього звертанн¤ до чуттЇвого досв≥ду, спираючись на лог≥чн≥ операц≥њ з пон¤тт¤ми. ѕод≥бн≥ операц≥њ з пон¤тт¤ми в теор≥њ дозвол¤ють њй не лише описувати, по¤снювати ¤вища д≥йсност≥, але й передбачати њх.††
ќтже, теор≥¤† - це перев≥рен≥ знанн¤ в будь-¤к≥й галуз≥ об'Їктивноњ реальност≥. ¬ цьому ¿¿ сл≥д в≥др≥зн¤ти в≥д г≥потези. ¤ка м≥стить неперев≥рен≥ знанн¤.
” теор≥њ заф≥ксовано знанн¤ об'Їктивних законом≥рностей, властивих предмету (об'Їкту) досл≥дженн¤. Ѕудучи знанн¤м про об'Їкт, теор≥¤ в≥дображаЇ протир≥чч¤ сутност≥ цього об'Їкта. Ќайглибш≥ протир≥чч¤ об'Їкта пол¤гаЇ в тому, що в≥н розпадаЇтьс¤ на ¤вище та сутн≥сть ≥ разом з тим виступаЇ ¤к њх Їдн≥сть. ¬≥дображенн¤м цього в теор≥њ служить на¤вн≥сть емп≥ричного та абстрактного знанн¤, Їдн≥сть ¤ких ≥ утворюЇ власне теор≥ю.
“еор≥¤, ¤к повне п≥знанн¤ об'Їкта, складаЇтьс¤ з його опису й по¤сненн¤. ќпис об'Їкта Ї п≥знанн¤ його з боку ¤вища, а по¤сненн¤ - з боку сутност≥.
“еор≥¤ Ї знанн¤ про об'Їкт, що в≥дображаЇ його суттЇв≥ законом≥рн≥ зв'¤зки. ћетод же - це шл¤х п≥знанн¤, шл¤х дос¤гненн¤ ≥стини, ≤ншими словами, теор≥¤ - знанн¤ про предмет п≥знанн¤, а метод - знанн¤ орган≥зац≥њ п≥знавальноњ д≥¤льност≥, завд¤ки ¤к≥й одержано знанн¤ про предмет.
” метод≥ зд≥йснюЇтьс¤ своЇр≥дне "обертанн¤" обТЇктивно-≥стинних знань у систему вимог до науковоњ д≥¤льност≥, перетворенн¤ одержаних знань у знар¤дд¤ дл¤ одержанн¤ нових знань.
÷е зумовлюЇ й розб≥жн≥сть функц≥й, що виконуютьс¤ теор≥Їю й методами в процес≥ п≥знанн¤. “еор≥¤ виконуЇ функц≥њ опису, по¤сненн¤ й прогнозуванн¤, метод - функц≥њ отриманн¤, застосуванн¤ (перев≥рки) й розвитку теор≥њ. “им самим метод робить теор≥ю (≥ науку в ц≥лому) здатною до розвитку.
јле метод - не т≥льки шл¤х, спос≥б п≥знанн¤, а й об'Їкт п≥знанн¤. ¬ цьому випадку знанн¤ про метод ¤к об'Їкт п≥знанн¤ маЇ бути оформлено у вигл¤д≥ теор≥њ.
“аким чином, в реальност≥ теор≥¤ ≥ метод нерозривн≥.
« одного боку, теор≥¤ створюЇтьс¤ з допомогою певних метод≥в, з другого, - вона сама може розгл¤датись ¤к своЇр≥дний метод п≥знанн¤. ¬≥дпов≥дно до цього й метод не можна визначати лише ¤к зас≥б, ≥нструмент п≥знанн¤, його сл≥д розум≥ти ³ ¤к теоретично оформлений зас≥б,† ≥ ¤к певний спос≥б ≥снуванн¤ теоретичного знанн¤.
≤ззовн≥ метод Ї сукупн≥стю певних нормативних вимог до п≥знавальних д≥й суб'Їкта. ¬ той же час в≥н грунтуЇтьс¤ на розум≥нн≥ об'Їктивних законом≥рностей об'Їкта та його в≥дображенн¤, що заф≥ксоване в ун≥версальних наукових пон¤тт¤х. ƒл¤ теоретичного оволод≥нн¤ предметом досл≥дженн¤ вчений маЇ бути озброЇний попередн≥м досв≥дом п≥знанн¤, пон¤т≥йним апаратом, в≥дпов≥дними методичними прийомами. ¬се це акумулюЇтьс¤ в метод≥. ≤ справжн¤ наука Ї Їдн≥стю теор≥њ й методу.
“еор≥ю можна розгл¤дати в≥дпов≥дно до д≥йсност≥ ¤к в≥дображенн¤ того, що досл≥джуЇтьс¤. ћетод при цьому Ї своЇр≥дним моментом опосередкуванн¤, тобто таким, що притаманний суб'Їкту ≥ сп≥вв≥дносить його з об'Їктом. ¬насл≥док цього метод (пор≥вн¤но з теор≥Їю) характеризуЇтьс¤ вищим ступенем загальност≥ - теор≥¤ в≥дбиваЇ законом≥рност≥ певноњ предметноњ галуз≥, а метод - загальн≥ законом≥рност≥ процесу п≥знанн¤. «в≥дси, злитт¤ теор≥њ й методу дос¤гаЇтьс¤ лише в межах загальноњ теор≥њ, ¤кою Ї матер≥ал≥стична д≥алектика. ¬она уособлюЇ знанн¤ про найб≥льш загальн≥ законом≥рност≥ розвитку об'Їкта п≥знанн¤, ³ в той же час Ї загальним методом п≥знанн¤. “ут предметне знанн¤ зб≥гаЇтьс¤ з методолог≥чним.
ћетод у структур≥ п≥знавальноњ д≥¤льност≥ людини
ћетод, орган≥чно вплетений в окремий акт п≥знанн¤, дозвол¤Ї визначити предмет вивченн¤, конкретизувати проблему, знайти шл¤х досл≥дженн¤. ÷е зумовлено тим, що в цьому випадку методом служать ран≥ше накопичен≥ знанн¤. «датн≥сть знань виконувати роль методу не менш ц≥нна властив≥сть, н≥ж знанн¤ сама по соб≥. јдже людину ц≥кавить не знанн¤ ¤к таке, а його бутт¤ у вигл¤д≥ методу, способу практичноњ та досл≥дницькоњ д≥¤льност≥.
ќтже, метод нац≥лений на пошук нового знанн¤, спос≥б його теоретичного ≥снуванн¤. як метод теоретичне знанн¤ набуваЇ здатност≥ саморозширюватись ≥ збагачуватись. “ака його характеристика, звичайно, Ї абстракц≥Їю, в основ≥ ¤коњ лежить практична та п≥знавальна д≥¤льн≥сть людини. ѕевною м≥рою п≥знанн¤ - це д≥¤льн≥сть людини, теор≥¤ - продукт ц≥Їњ д≥¤льност≥, метод - њњ форма або спос≥б ≥снуванн¤.
–озум≥нн¤ методу ¤к д≥¤льност≥ дозвол¤Ї у¤вити його у вигл¤д≥ сукупност≥ п≥знавальних операц≥й, що адекватно в≥дображають предмет† ≥ фази його наукового досл≥дженн¤.
Ќауковий метод складаЇтьс¤ з трьох нерозривних, але в≥дм≥нних одна в≥д одноњ фаз:
а) фаза досл≥дженн¤, в ¤к≥й в≥дкриваютьс¤ нов≥ об'Їктивн≥ процеси або нов≥ њх гран≥;
б) фаза визначенн¤ рац≥онального зв'¤зку набутих результат≥в та њх експериментального п≥дтвердженн¤;
в) фаза по¤сненн¤, коли результати п≥дл¤гають обробц≥, щоб стати матер≥алом дл¤ практичноњ д≥¤льност≥ та нових досл≥джень.
–озгл¤немо тепер сп≥вв≥дношенн¤ методу п≥знанн¤, його об'Їкта й предмета.
¬ л≥тератур≥ пон¤тт¤ "об'Їкт п≥знанн¤" й "предмет п≥знанн¤" ≥нод≥ ототожнюютьс¤. ќднак њх зм≥ст суттЇво р≥зний. ƒ≥алектичне розум≥нн¤ сп≥вп≥дношенн¤ об'Їкта й предмета п≥знанн¤ маЇ велике значенн¤ дл¤ наукового досл≥дженн¤, оск≥льки воно створюЇ можлив≥сть науковоњ ≥нтеграц≥њ зм≥сту сформульованих у процес≥ досл≥дженн¤ знань ч≥ткого визначенн¤ тих меж, в ¤ких конкретна наука може вивчати власними засобами й методами об'Їктивн≥ ¤вища, њх властивост≥, зв'¤зки ≥ закони розвитку.
ќб'Їктом п≥знанн¤ називаЇтьс¤ певна сукупн≥сть об'Їктивних властивостей, зв'¤зк≥в та в≥дношень, що включен≥ у процес п≥знанн¤ й ≥снують незалежно в≥д суб'Їкта п≥знанн¤. ѕредмет п≥знанн¤, навпаки, формуЇтьс¤ суб'Їктом п≥знанн¤, хоч зм≥ст та структура предмета п≥знанн¤ зумовлен≥ об'Їктом п≥знанн¤. якщо пон¤тт¤ "об'Їкт п≥знанн¤" ф≥ксуЇ об'Їктивне ≥снуванн¤ ¤вищ, що вивчаютьс¤, њх властивостей, зв'¤зк≥в та в≥дношень, а також закон≥в њх розвитку, то пон¤тт¤ "предмет п≥знанн¤" передус≥м визначаЇ меж≥ вивченн¤ того або ≥ншого об'Їкта. ¬ цьому пон¤тт≥ в≥дбиваютьс¤ й ф≥ксуютьс¤ т≥ зв'¤зки, властивост≥, в≥дношенн¤ й закони розвитку об'Їкта вивченн¤, ¤к≥ вже включен≥ в наукове п≥знанн¤ й виражен≥ в певних лог≥чних формах.
—труктура предмета п≥знанн¤ значною м≥рою залежить в≥д того п≥знанн¤, на ¤кому в≥дбуваЇтьс¤ формуванн¤ предмета.
≤снують два р≥вн≥ п≥знанн¤ й в≥дпов≥дно наукового досл≥дженн¤: емп≥ричний та теоретичний. Ќа емп≥ричному р≥вн≥ предмет п≥знанн¤ безпосередньо пов'¤заний ≥з суб'Їктом. ƒл¤ його побудови використовуютьс¤ так зван≥ емп≥ричн≥ методи наукового досл≥дженн¤: спостереженн¤, експеримент та њх р≥зновиди. ¬с≥ п≥знавальн≥ операц≥њ на цьому р≥вн≥ зд≥йснюютьс¤ з допомогою цих метод≥в. «авд¤ки њм в≥дбуваЇтьс¤ ф≥ксац≥¤, реЇстрац≥¤, пор≥вн¤нн¤, класиф≥кац≥¤ вс≥Їњ ≥нформац≥њ про об'Їкт вивченн¤.
¬≥дпов≥дно до ц≥Їњ ≥нформац≥њ предмет емп≥ричного п≥знанн¤ м≥стить у соб≥:
†по-перше, вс≥ заф≥ксован≥ факти, ¤к≥ стосуютьс¤ повед≥нки об'Їкта вивченн¤;
†††††† по-друге, вс≥ вим≥ри властивостей та зв'¤зк≥в об'Їкта вивченн¤;
по-третЇ, знаки й знаков≥ форми, з допомогою ¤ких реЇструЇтьс¤ емп≥рична ≥нформац≥¤;
по-четверте, вс≥ статистичн≥ дан≥ про зм≥ни та розвиток таких властивостей ≥ зв'¤зк≥в об'Їкта вивченн¤, ¤к≥ ви¤влен≥ в процес≥ емп≥ричного досл≥дженн¤.
якщо на емп≥ричному р≥вн≥ зв'¤зок м≥ж предметом та об'Їктом п≥знанн¤ опосередковуЇтьс¤ статистичними даними про ¤вища, ¤к≥ вивчаютьс¤, лог≥чними засобами њх вираженн¤, попередн≥ми знанн¤ми, то на теоретичному р≥вн≥ в≥дбуваЇтьс¤ подальше опосередкуванн¤ предмета п≥знанн¤ з допомогою теоретичних метод≥в досл≥дженн¤. “ут зд≥йснюЇтьс¤ теоретичний анал≥з емп≥ричного матер≥алу, на основ≥ ¤кого розкриваЇтьс¤ сутн≥сть ¤вищ, њх властивостей та зв'¤зк≥в, формулюютьс¤ закони розвитку ¤вищ, розробл¤ютьс¤ њх модел≥, науков≥ г≥потези й теор≥њ, зд≥йснюЇтьс¤ наукове прогнозуванн¤.
ѕредмет п≥знанн¤ на цьому р≥вн≥ охоплюЇ ≥ в≥дбиваЇ найб≥льш суттЇв≥† риси ≥ властивост≥ об'Їкта. ¬≥н пов'¤заний вже не з конкретними ¤вищами, а з законами њх розвитку. «акони розвитку об'Їкт≥в, науков≥ г≥потези й теор≥њ складають основн≥, характерн≥ риси предмета п≥знанн¤ на теоретичному р≥вн≥. ¬иробництво знань набуваЇ форми науково-досл≥дноњ д≥¤льност≥ лише з виникненн¤м теоретичного знанн¤, в≥дображенн¤м сутност≥ речей та об'Їктивного св≥ту, його розвитку у вигл¤д≥ системи вих≥дних принцип≥в й узагальнюючих положень, категор≥й та наукових закон≥в у њх взаЇмозв'¤зку.
як теоретичний, так ≥ емп≥ричний р≥вень наукового досл≥дженн¤ ìîæуть бути розгл¤нут≥ окремо, хоч в реальному досл≥дженн≥ вони нерозривно пов'¤зан≥ м≥ж собою ≥ функц≥онують ¤к Їдине ц≥ле.
ѕри цьому сл≥д розр≥зн¤ти† пон¤тт¤ емп≥ричного п≥знанн¤ й емп≥ричного досл≥дженн¤, ¤к≥ часом ототожнюютьс¤. ѕ≥д емп≥ричним досл≥дженн¤м у науц≥ розум≥ють д≥¤льн≥сть по ви¤вленню первинноњ емп≥ричноњ ≥нформац≥њ засобами наукового спостереженн¤ та експерименту. ясна р≥ч, д≥¤льн≥сть м≥стить у соб≥ не лише п≥знавальний, але é досить ч≥ткий практичний момент. “ому експеримент - це особливий вид практичноњ д≥¤льност≥, ¤кий обслуговуЇ науку ³ в н≥й ≥снуЇ. ≤ спостереженн¤, ≥ експеримент передбачають реальн≥ д≥њ з реальними об'Їктами, пов'¤зан≥ ≥з зм≥нами цих об'Їкт≥в. ќбидва вони в≥др≥зн¤ютьс¤ не лише в≥д теоретичних метод≥в досл≥дженн¤, а й в≥д метод≥в лог≥чноњ, рац≥ональноњ обробки емп≥ричноњ ≥нформац≥њ.
–озгл¤немо з ц≥Їњ точки зору класиф≥кац≥йно-типолог≥чн≥ методи, методи так званоњ науковоњ ≥ндукц≥њ, статистичноњ обробки даних тощо. ÷≥ методи емп≥ричного п≥знанн¤, ¤к правило, об'Їднують з експериментом ≥ спостереженн¤м в сп≥льну рубрику метод≥в емп≥ричного досл≥дженн¤, в≥др≥зн¤ючи њх в≥д метод≥в теоретичного досл≥дженн¤ (п≥знанн¤).
ƒ≥йсно, вс≥ ц≥ методи належать до емп≥ричного р≥вн¤ наукового п≥знанн¤, њх матер≥алом Ї емп≥ричн≥ дан≥, здобут≥ в результат≥ спостереженн¤ й експерименту, њх результати не виход¤ть за меж≥ узагальненн¤, пор≥вн¤нн¤, компонуванн¤ емп≥ричних даних. ¬се це дозвол¤Ї проводити досить ч≥тке розмежуванн¤ м≥ж ними й методами теоретичного досл≥дженн¤.
–азом з тим, класиф≥кац≥йно-типолог≥чн≥ методи не спр¤мован≥ на роботу з реальними об'Їктами й не передбачають отриманн¤ первинноњ емп≥ричноњ ≥нформац≥њ, з допомогою цих метод≥в проводитьс¤ робота з ≥нформац≥Їю, що вже отримана ³ маЇ певне об'Їктивне в≥дбитт¤. ÷е спор≥днюЇ назван≥ методи з методами теоретичного досл≥дженн¤ й в≥др≥зн¤Ї њх спостереженн¤ й експерименту.
≈мп≥ричне досл≥дженн¤ не зводитьс¤ лише до отриманн¤ досл≥дних даних. Ќасправд≥ воно передбачаЇ не т≥льки проведенн¤ досл≥д≥в, а†† й лог≥чне досл≥дженн¤ й узагальненн¤ досл≥дницьких даних, внасл≥док чого й в≥дкриваютьс¤ емп≥ричн≥ закони.
Ќа емп≥ричному р≥вн≥ науково-досл≥дна д≥¤льн≥сть спр¤мована на перебудову об'Їкта досл≥дженн¤ ≥ значною м≥рою зумовлена його природою. ќсобливост≥ науково-досл≥дноњ д≥¤льност≥ (≥ в≥дпов≥дно методу ¤к способу ¿¿ зд≥йсненн¤), зумовлен≥ специф≥кою об'Їкта, на ¤кий вона спр¤мована, можна назвати об'Їктивними особливост¤ми. ќтже, њх урахуванн¤ необх≥дне при будь-¤к≥й зм≥н≥ ситуац≥њ досл≥дженн¤. ≤нша група характеристик метод≥в наукового досл≥дженн¤, не пов'¤зана ≥з специф≥чними особливост¤ми конкретноњ ситуац≥њ наукового досл≥дженн¤ та його об'Їктом, Ї сп≥льною дл¤ вс≥х метод≥в ≥ визначаЇтьс¤ внутр≥шньою природою науково-досл≥дноњ д≥¤льност≥ ¤к особливого виду† людськоњ д≥¤льност≥.
÷≥ характеристики можна назвати основними параметрами наукового методу ¤к способу зд≥йсненн¤ наукових досл≥джень. —аме њх ми розгл¤немо в першу чергу.
ѕредмет п≥знанн¤ Ї об'Їктивною стороною, об'Їктивним зм≥стом наукового знанн¤, оск≥льки в ньому в≥дбиваютьс¤ реальн≥ процеси та законом≥рност≥ розвитку тих або ≥нших ¤вищ. р≥м того, у зм≥ст≥ наукового знанн¤ можуть бути так≥ сторони, ¤к≥ пов'¤зан≥ ≥з св≥тогл¤дом та ф≥лософськими принципами суб'Їкта п≥знанн¤. ¬их≥дними теоретичними положенн¤ми у формуванн≥ знань Ї методолог≥чн≥ принципи наукового п≥знанн¤. ѕринципи, сформульован≥ в гносеолог≥њ, систематизують науков≥ знанн¤ д≥йсност≥, а отже, Ї засобом одержанн¤ нових знань.
ћи згадували, що в методолог≥чних принципах наукового п≥знанн¤ в≥дбиваЇтьс¤ орган≥чна Їдн≥сть теор≥њ й методу. ¬ них теоретичн≥ положенн¤, що показують наш≥ знанн¤ про матер≥альну д≥йсн≥сть, виконують методолог≥чну функц≥ю. Ќаприклад, одне з основних положень д≥алектики про загальний зв'¤зок та взаЇмозалежн≥сть предмет≥в ≥ ¤вищ матер≥ального св≥ту Ї важливим теоретичним положенн¤м, що в≥дбиваЇ загальну властив≥сть бутт¤. јле з цього положенн¤ д≥алектика висуваЇ ¤к один ≥з найважлив≥ших - принцип детерм≥н≥зму, що ор≥ЇнтуЇ на побудову таких моделей д≥йсност≥, ¤к≥ дозволили б по¤снити виникненн¤ ¤вищ та на¤вн≥сть зв'¤зк≥в м≥ж ними.
ѕринцип детерм≥н≥зму маЇ велике значенн¤ дл¤ розробки метод≥в наукового досл≥дженн¤. « цього принципу випливають загальн≥ вимоги до вс≥х метод≥в. ƒо них передус≥м належить зумовлен≥сть вибору методу досл≥дженн¤ його об'Їктом, детерм≥нован≥сть кожного кроку досл≥дженн¤ попередн≥ми знанн¤ми. ѕринцип детерм≥н≥зму ор≥ЇнтуЇ досл≥дника на врахуванн¤ та ви¤вленн¤ р≥зних вид≥в детерм≥нац≥њ, особливост≥ ¤ких суттЇво впливають на вих≥дн≥ чинники й механ≥зми по¤сненн¤ об'Їкт≥в д≥йсност≥, що належать до р≥зних структурних р≥вн≥в матер≥њ .
≤нше основне теоретичне положенн¤ - про безперервн≥сть руху матер≥њ - знаходить своЇ методолог≥чне в≥дбитт¤ в принцип≥ розвитку, ¤кий займаЇ одне з важливих м≥сць в арсенал≥ св≥тогл¤дного й методолог≥чного обгрунтуванн¤ науково-теоретичноњ та експериментальноњ д≥¤льност≥.
ѕринцип розвитку ставить певн≥ вимоги до побудови будь-¤кого наукового знанн¤. ¬≥н вимагаЇ, щоб при формуванн≥ цього знанн¤ в ньому найб≥льш повно й всеб≥чно в≥дбивались об'Їктивн≥ процеси становленн¤ ≥ розвитку об'Їкта вивченн¤, його суперечливий характер, р≥зн≥ к≥льк≥сн≥ зм≥ни ≥ переходи з одного ¤к≥сного стану в ≥нший. ” межах принципу розвитку знаход¤ть обгрунтуванн¤ важлив≥ методи наукового досл≥дженн¤, що застосовуютьс¤ в р≥зних науках.
“аким чином, методи наукового п≥знанн¤, закони й форми п≥знавального процесу найт≥сн≥ше пов'¤зан≥ з природою предмет≥в та ¤вищ бутт¤, ≥з законом≥рност¤ми њх розвитку. ÷ей зв'¤зок пол¤гаЇ в тому, що сам≥ методи наукового п≥знанн¤ створюютьс¤ й розробл¤ютьс¤ на основ≥ глибокого знанн¤ й всеб≥чного врахуванн¤ об'Їктивних законом≥рностей предмет≥в та ¤вищ, що вивчаютьс¤. ¬изначальними положенн¤ми цього знанн¤ виступають методолог≥чн≥ принципи наукового п≥знанн¤, ¤к≥ водночас з цим Ї основою дл¤ розробки й обгрунтуванн¤ адекватних метод≥в наукового п≥знанн¤.
Ѕезумовна Їдн≥сть теор≥њ й методу випливаЇ з положенн¤ про Їдн≥сть д≥алектики, лог≥ки та теор≥њ п≥знанн¤. ќск≥льки закони† д≥алектики Ї не лише законами розвитку бутт¤, а й законами розвитку ≥ мисленн¤, законами п≥знанн¤ людиною бутт¤, оск≥льки д≥алектика, лог≥ка й теор≥¤ п≥знанн¤ в своњй основ≥ зб≥гаютьс¤ м≥ж собою, то ≥ метод наукового п≥знанн¤ маЇ в≥дображати не абстрактн≥ (або не лише нормативн≥) правила науково-досл≥дноњ процедури, в≥д≥рван≥ в≥д законом≥рностей розвитку матер≥альноњ д≥йсност≥, а бути ун≥версальним за характером, що даЇ змогу суб'Їкту п≥знанн¤ проникнути в сутн≥сть ц≥Їњ д≥йсност≥, розкрити њњ внутр≥шн≥ об'Їктивн≥ законом≥рност≥.
ѕ≥знан≥ законом≥рност≥ становл¤ть об'Їктивний б≥к методу, а правила, що виникають на њх основ≥, прийоми досл≥дженн¤ й перетворенн¤ ¤вищ - його суб'Їктивний б≥к. —ам≥ по соб≥ об'Їктивн≥ законом≥рност≥ не Ї методом. Ќеобх≥дно створити на њх основ≥ прийоми подальшого п≥знанн¤ й перебудови д≥йсност≥. ћетод безпосередньо ф≥ксуЇ те, що Ї в об'Їктивному св≥т≥, ≥ те, ¤ких правил людина повинна дотримуватись у процес≥ ≥ п≥знанн¤ й практичних д≥¤х.
“аким чином, метод п≥знанн¤ можна визначити ¤к спос≥б зд≥йсненн¤ особливого типу д≥¤льност≥, спр¤мований на певну мету, адекватний своЇму предмету. ÷¤ адекватн≥сть забезпечуЇтьс¤ тим, що уособленн¤м методу одержанн¤ нових знань Ї вже набут≥ знанн¤.
—в≥доме використанн¤ знань дл¤ подальшого п≥знанн¤ через формуванн¤ певних метод≥в можливе тод≥, коли ≥снують знанн¤ й в≥дом≥ закони њх застосуванн¤. ÷е вимагаЇ розгорнутих у¤влень про предмет досл≥дженн¤, ¤кий стаЇ д≥алектично повТ¤заним† з методом досл≥дженн¤. « одного боку, новий предмет досл≥дженн¤ вимагаЇ розробки нового методу досл≥дженн¤, з другого, - отримати з допомогою нового методу дан≥, ¤к≥ надал≥ включаютьс¤ в структуру предмета досл≥дженн¤, зм≥нюючи й доповнюючи його розум≥нн¤.
”загальнюючи наведен≥ вище погл¤ди на природу методу, побудуЇмо схему, ¤ка про≥люструЇ м≥сцеположенн¤ наукового методу в ц≥л≥сн≥й систем≥ досл≥дноњ д≥¤льност≥, й спробуЇмо застосувати њњ дл¤ анал≥зу проблеми розвитку методу в окрем≥й, конкретн≥й науц≥ (в нашому випадку - у в≥ков≥й та педагог≥чн≥й психолог≥њ).
™дн≥сть теор≥њ та методу в конкретних науках, зокрема в педагог≥чн≥й та в≥ков≥й психолог≥њ, маЇ певну специф≥ку пор≥вн¤но з функц≥¤ми теор≥њ та методу в ф≥лософ≥њ. “ому, под≥л¤ючи т≥ основн≥ принципи у вир≥шенн≥ питанн¤ про Їдн≥сть теор≥њ й методу, ¤к≥ подаютьс¤ ф≥лософ≥Їю,† розгл¤немо й де¤к≥ особливост≥ взаЇмозв'¤зку теор≥њ й методу в психолог≥њ, що випливають з в≥дм≥нностей загального й ун≥версального ф≥лософського методу в≥д метод≥в окремих наук.
¬≥дм≥нн≥сть м≥ж цими методами зумовлена передус≥м р≥зницею в њх застосуванн≥.
‘≥лософський метод спр¤мований на розкритт¤ закон≥в руху людського мисленн¤ до ≥стини, в той час ¤к спец≥альн≥ методи наук спр¤мован≥ на одержанн¤ знань про об'Їкт досл≥дженн¤. ≤накше кажучи, в окремих науках питанн¤ про ≥стинн≥сть розгл¤даЇтьс¤ не безпосередньо, а опосередковано, шл¤хом з'¤суванн¤ питанн¤ про в≥дпов≥дн≥сть д≥й правилам д≥й.
ќтже, це в≥дношенн¤ Ї центральною ланкою проблеми методу ≥ теор≥њ в педагог≥чн≥й та в≥ков≥й психолог≥њ.
÷ю проблему, що Ї фундаментальною дл¤ психолог≥чноњ науки, сьогодн≥ можна в≥днести до числа найменш розроблених.
ѕовну верс≥ю книги можна купити! «вертайтес¤ до приймальн≥ ≤нституту психолог≥њ ≥м. √.—. остюка јѕЌ ”крањни (м. ињв, вул. ѕаньк≥вська, 2, другий поверх)