—ѕ≤Ќќ«ј Ѕенедикт (Ѕарух)
(1632-1677)
- н≥дерландський ф≥лософ. «а —п≥нозою, людина - ц≥л≥сна, природна ≥стота, у ¤коњ душа ≥ т≥ло ¤к атрибути Їдиноњ субстанц≥њ нерозд≥льн≥ ≥ визначаютьс¤ тими самими матер≥альними причинами (богом, ≥дентичним природ≥). Ќа його думку, пор¤док ≥ зв'¤зок ≥дей т≥ ж, що пор¤док ≥ зв'¤зок речей ("≈тика", 1677). ¬ол¤, ¤к ≥ ≥нш≥ псих≥чн≥ процеси, найжорстк≥шим чином детерм≥нована, а ≥люз≥¤ њњ свободи виникаЇ через незнанн¤ причин людських д≥й. ¬≥льними ц≥ д≥њ Ї тод≥, коли вони в≥дбуваютьс¤ на основ≥ знанн¤ необх≥дност≥, причому чим активн≥шою Ї людина, тим у б≥льшому ступен≥ вона Ї в≥льною. ” природ≥ людини закладене прагненн¤ до самозбереженн¤. ¬оно виражено в особливому духовно-т≥лесному акт≥-пот¤з≥, що разом ≥з двома первинними емоц≥¤ми - рад≥стю ≥ сумом - лежить в основ≥ всього р≥зноман≥тт¤ мотив≥в ≥ почутт≥в людини. –ад≥сть зб≥льшуЇ здатн≥сть т≥ла до д≥њ, сум обмежуЇ њњ. —п≥ноза вважав, що об'Їктивно-психолог≥чний п≥дх≥д даЇ можлив≥сть розгл¤дати почутт¤ з такою же точн≥стю, ¤к розгл¤даютьс¤ л≥н≥њ ≥ поверхн≥ в геометр≥њ. Ќижчим видом знанн¤ Ї сенсорно-асоц≥ативний (почуттЇвий досв≥д), б≥льш високим - рац≥ональне знанн¤, вищим - ≥нтуњтивне. ≤де¤ —п≥нози про психоф≥зичний мон≥зм (на противагу психоф≥зичному паралел≥зму ≥ психоф≥зичн≥й взаЇмод≥њ) була перейн¤та гештальтпсихолог≥Їю, його трактуванн¤ пот¤га (спонуканн¤, аферентивн≥сть ¤кого нейтрал≥зуЇтьс¤ св≥дом≥стю) уплинула на психоанал≥з. Ќа —п≥нозу ор≥Їнтувавс¤ Ћ.—. ¬иготський у критиц≥ дуал≥стичноњ теор≥њ афект≥в ≥ мотив≥в повед≥нки.